Не думай о секундах свысока..

З чергового читання у селі: Юліан Семенов, “Тайная война Максима Максимовича Исаева”, якогось 1973 року . Якраз в тему, бо росіяни вже серіал про Штірліца розфарбували і наново показують. А я вчу напам”ять першоджерело, наївно-романтично-вигадану епопею. Читаю і щось гризе мене. Чи знав Юліан Семенов, що пише “неправдиву неправду”? Чи розпізнають сьогоднішні російські глядачі, дивлячись розфарбований серіал, лапшу, у великій кількості на вуха просторів СНД?
Чи у Росії державна політика розвідку прославляти? Знали ж недавно “Ісаєв”, серіал про молоді роки бідолашного Штірліца. Пишу – бідолашного, бо свого часу автор таки дописав цю історію. І кінець нарешті вийшов правдивим. Так, як в житті.
Не було в останній книжці про Штірліца романтики, ніхто не врятувався. “Експансія – 3”, так називалось це творіння, оповідає, що ж сталося, коли Максим Ісаєв повернувся на Батьківщину. Що сталося?
Те і сталося, що з усіма іншими. Шлях був один – через Лефортово. Там, Максим Максимович на власній шкурі переконався, що недаремно йому так легко далась роль есесівця. Методи роботи обох розвідок, німецької і радянської, не відрізнялись. Ті ж самі – шантаж, тортури, катування, погрози близьким.
Як виявилось, можна врятувати радистку Кет з гестапо, але не можна врятувати власну дружину з МГБ, оту прекрасну Сашеньку, яка ввижалась йому у снах, образ якої він беріг у своїй душі всі ці роки, з якою, врешті-решт, зустрічався в кафе “Елефант”, так от, оцю Сашеньку, взяли і розстріляли. А просто так, для гарної комбінації політичної.
Можливо, хтось пам’ятає, що у Штірліца і Сашеньки був син. Теж розвідник, герой “Майора Вихря”, член тієї групи, що врятувала Краків від знищення німецькими військами. Я була недавно в Кракові, стоїть і досі. Читала і про те, що делегація ветеранів розвідки ходила до Путіна, аби довести, що прототип майора Вихря – російський громадянин. Ну, нехай. Батьківщина слонів не може допустити, щоб славетний майор Вихрь жив на Україні. Я розумію, українці – всі як один пособники фашистів, це вони пакт Молотова-Рібентропа підписали, аби українські землі об”єднати. Куди ж їм претендувати на участь в порятунку Кракова. Війну виграв великий російський народ, незважаючи на шаленний спротив усіх інших народів.
А дочитали ветерани розвідки епопею про Штірліца до кінця, та й екранізували б, як Санечку Ісаєва, за порятунок Кракова, спочатку довели тортурами і катуваннями до божевілля, а потім розстріляли як “ворога народу”. Оце гарний фільм був би. І гарний розділ в підручник історії про “талановитого менеджера Сталіна”.
Почала писати цей пост через Рауля Валленберга. Знайшла в “17 миттєвостях весни” кілька кляузних згадок про нього. Задумалась, чи знав тоді Семенов, що Валленберг був викрадений і вивезений у СРСР, і там загинув? Чи йому просто веліли згадати прізвище?
Андрій Кочаловський, за сумісництвом рідний брат дружини Юліана Семенова пише, що останній не був офіцером КГБ, як багато хто думав. Просто дружив з кагебістами, з багатьма з них навчався. Писав про них. І про Валленберга теж.
Остання згадка про Рауля Валленберга вже в “Експансії – 3”, шведський дипломат опинився в одній камері з радянським розвідником Штірліцом. Камера ця була не в гестапо, а у Лефортово. І знову Штірліцу не вдалось нікого врятувати.
Чи можна обілити цей режим? Чи можна назвати постійні порушення всіх людських прав “талановитим менеджментом”? Виправдати всі страшні жертви?
Розфарбувати чорно-білий фільм кольоровим, і знову пропонувати це під виглядом історії.
Історія їх нічому не навчила.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s