Клан Сопрано

За цей час я додивилася “Клан Сопрано” і вже передивилася два сезони “Дівчат Гілмор”, після “Клану” мені треба було щось таке легке і ненавязливе аби відпочити. Але я думала чому перегляд “Клану Сопрано” завдає мені майже фізичного болю, та яке там майже, в кожному епізоді є який небудь момент, котрий діє на мене так як подіяла б рука, що зібрала б мої нутрощі в кулак і добряче стиснула. 18-та серія взагалі була рекордсменом в цьому плані, а момент з азбестом висиапним в озеро взагалі був майже нестерпним і на хвилину я вирішила, що більше не дивитимуся, що для мене це занадто. Герої страшенно жорстокі в останніх двох сезонах. Я не можу зроуміти чому їм завжди оте все сходить з рук. Чи я смішна, чи наївна, чи не знаю в якому світі живу? А чи мені так боляче дивитися це шоу бо всередині, в тому моєму світі в котрому я живу, є ще якась мораль, вірність, надія, любов, не знаю…і який би серіал я не дивилася він завжди матиме в собі трохи цієї нереальності, цієї віри, любові і надії, а в “Клні Сопрано” так до брутальності, до болю життєво і кожен раз як я сподіваюся хоч на крихту якоїсь доброти в цих героях вони таке видають і в той момент мені боляче. Мені боляче ивитися на цей божевільний, кривавий, жорстокий світ в якому, по суті, нема надії і нема світла в кінці тунелю і кожен нещасний по своєму, в тій чи іншій мірі.
І в цьому ж таки, в цій брутальності, цій життєвості серіалу його чар, його привабливість. Геніальне кіно, хай мені боляче дивитися кожен епізод і я не можу подивитися більше ніж один в день, але це геніальне кіно

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s